Коментарі Отців Церкви на недільне Євангеліє
Євангеліє від Матея 14:22-34
22. І зараз же спонукав учнів увійти до човна й переплисти на той бік раніше від Нього, тим часом як Він відпускав народ. 23. І коли відпустив народ, пішов на гору помолитися насамоті. Як звечоріло, Він був там сам один. 24. Човен уже був посеред моря і його кидали хвилі, бо вітер був супротивний. 25. О четвертій сторожі ночі (Ісус) прийшов до них, ступаючи морем. 26. Учні, побачивши, що Він іде морем, жахнулись. “То привид!” – заговорили й закричали з переляку. 27. Та Ісус тієї ж миті мовив до них: “Заспокойтесь, – це Я, не страхайтеся!” 28. Аж тут Петро озвавсь до Нього й каже: “Господи, коли це Ти, повели мені підійти водою до Тебе!” 29. “Підійди!” – сказав Ісус. І вийшов Петро з човна, почав іти по воді і підійшов до Ісуса; 30 але, побачивши, що вітер сильний, злякався, почав потопати й крикнув: “Господи, рятуй мене!” 31. Ісус же притьмом простягнув руку, вхопив його і мовив до нього: “Маловіре; чого засумнівався?” 32. І як увійшли до човна, вітер ущух. 33. А тоді ті, що були в човні, вклонилися Йому до ніг, кажучи: “Ти істинно – Син Божий!” 34. І перепливши, прибули в землю генезаретську.
Коментарі Отців Церкви
«І зараз же спонукав учнів увійти до човна й переплисти на той бік раніше від нього, тим часом як Він відпускав народ» (Мт 14:22)
Спонукав учнів увійти до човна. Іван Золотоустий: Після звершення чуда зараз же спонукав учнів увійти до човна й переплисти на той бік раніше від нього, тим часом як він відпускав народ (Мт 14:22). Якщо в Його присутності учні могли думати, що відбулося щось таємниче, а не дійсне, то не могли вже так думати в Його відсутності. Тому-то, посилаючи учнів строго дослідити те, що трапилося, велів їм взяти з собою пам’ятки та докази колишніх чудес і віддалитися від Нього. Також в інших моментах, здійснивши щось велике, Христос відсилає від Себе народ та учнів, повчаючи нас через це ніколи не ганятися за людською славою і не привертати до себе натовп. А словом спонукав євангелист виявляє, що учні не охоче розлучалися з Ним. Христос відіслав їх під приводом відпустити народ, а насправді мав намір вийти на гору. Зробив це знову для нашого повчання, щоб ми, з одного боку, могли бути з народом, а з іншого, вміли також від нього деколи відокремитися, тобто, з одного й іншого витягали користь і поперемінно були то на самоті, то в суспільстві, дивлячись на потреби. Навчімося ж і ми бути з Ісусом, але не для чуттєвих дарів, щоб не заслужити докору подібно як юдеї. Він каже: Ви шукаєте мене не тому, що чуда бачили, а тому, що хліб їли та й наситилися (Йо 6:26). Тому Він не часто творить таке чудо, а тільки два рази, щоб навчити їх не череву служити, але невпинно горнутися до духовних благ. До них і ми горнімося, шукаймо хліба небесного і, прийнявши його, відкладімо всяку житейську турботу. Якщо юдеї, залишивши доми, міста, родичів і все, перебували в пустині і, незважаючи на голод, не відходили від Ісуса, то тим більше ми, які приступаємо до такої трапези, повинні мати більшу любов, повинні полюбити духовні блага, а потім вже шукати чуттєві (Іван Золотоустий «Гомілії на Євангеліє від Матея»).
Буквальний і духовний сенс. Іларій Піктавійський: Сенс цих подій потрібно бачити в порівнянні явищ тимчасових з прийдешнім одкровенням. Перебування ввечері на самоті показує Його майбутню самотність під час страждання, коли всі зі страху розбіжаться. Потім Він наказує учням увійти до човна і відправитися на іншу сторону, у той час як сам відпускав народ, а коли люди розходяться, Він піднімається на гору. Це означає, що Він наказує апостолам перебувати всередині Церкви і переходити море, тобто світ, нести Його по світу аж до часу, коли Він, повертаючись у величній своїй славі, сам дасть спасіння всьому народові, всім, що залишилися в домі Ізраїля. Звільнить їх від гріхів і, звільнивши чи радше допустивши до царства небесного, воздасть благодарення Богу, своєму Отцю, і возсяде у своїй славі та величі (Іларій Піктавійський «Коментар на Євангеліє від Матея» 14.13).
«І коли відпустив народ, пішов на гору помолитися насамоті. Як звечоріло, Він був там сам один» (Мт 14:23)
Він пішов на гору. Іван Золотоустий: Для чого Господь піднімається на гору? Щоб навчити нас, наскільки зручні пустеля і самота, коли потрібно молитися до Бога. Для цього Він часто йде в пустелю і неодноразово проводить там ночі в молитві, навчаючи нас обирати такий час і місце, які б налаштовували нас на спокійну молитву. Пустеля є матір’ю безмовності, спокій і пристань, що ховає нас від будь-якої тривоги (Іван Золотоустий «Гомілії на Євангеліє від Матея» 50.1).
«Човен уже був посеред моря і його кидали хвилі, бо вітер був супротивний» (Мт 14:24)
Захоплені бурею серед моря. Іван Золотоустий: Отже, Христос для молитви піднявся на гору, а учні знову борються з хвилями і терплять бурю, як і раніше. Але тоді під час бурі Христос був з ними на кораблі, а тепер вони самі. Господь поступово і потрохи веде їх до більшого і привчає зносити все мужньо. Тому-то, коли вони в перший раз наражалися на небезпеку, Він був з ними, хоча і спав, щоб тим самим заспокоїти їх; тепер же, ведучи їх до більшого терпіння, поводиться інакше: іде від них, дозволяє бурі застати їх серед моря, так що їм не залишалося жодної надії до порятунок, і на всю ніч залишає їх боротися з хвилями, чим, думаю, Він хотів зачепити жорстокі їхні серця. Така поведінка повинна була зродити страх, збуджений як бурею, так і нічним часом. Попри сердечне розчулення, Господь налаштовує їх до сильнішого бажанням бути з Ним і до постійних згадок про Нього (Іван Золотоустий «Гомілії на Євангеліє від Матея» 50.1).
Вітер був супротивний. Августин Гіппонський: Тим часом човен, в якому пливуть учні, – тобто Церква – здригається і розгойдується серед штормових хвиль; та й вітер супротивний не вщухає, тобто її противник диявол перешкоджає тому, щоб вітер заспокоївся. Однак величніший Той, Хто заступається за нас, бо серед мінливостей нашого життя Він подає нам впевненість, приходячи до нас і зміцнюючи нас, щоб ми в сум’ятті не опинилися викинутими з човна за борт. Адже човен, нехай і наражається на небезпеку, все ж залишається човном. Той самий він несе учнів і приймає Христа. Він дійсно перебуває в небезпеці на воді, але без нього вони тут же загинуть. Так що залишайся в човні і моли Бога. І от коли виявляться марними будь-які поради, безпорадним кермо, якщо натягування вітрил несе більше небезпеки, ніж користі, коли немає вже допомоги людської і не залишилося сил, тоді для тих, що пливуть залишається тільки одне – заволати до Бога. Адже Той, Хто дбає про тих,що пливуть, щоб вони цілими прибули в порт, хіба залишить Церкву, щоб не привести її до миру і спокою? (Августин Гіппонський «Проповіді» 75.4).
«О четвертій сторожі ночі прийшов до них, ступаючи морем» (Мт 14:25)
Чудо, передбачене в пророцтві. Хроматій Аквілейський: Хто ще міг іти по воді, як не Творець всесвіту? Звичайно, Той, про Кого задовго до цього Дух Святий говорив через Йова: Він небеса нап’яв, сам він; він ходить по морських висотах (Йов 9:8). Соломон говорив про Нього від імені Премудрості: На висотах я оселилась, і мій престол – у стовпі хмаринному. Я одна обійшла кругом небесним, і в глибинах безодні я походжала (Сир 24:4-5). Подібно і Давид говорив в псалмі: Твоя дорога через море, стежка твоя через великі води, і слідів твоїх не видно (Пс 76:20). Про це ж свідчив і Авакум: Гори, побачивши тебе, трясуться; навала вод проходить, безодня стогне вголос, здіймає руки свої вгору (Авк 3:10). Що є зрозумілішим від цих свідчень, що виразніше від них? Вони говорять про Того, Хто ходить по воді так само, як по землі, – Єдинородний Син Божий, що давним-давно з волі Отця розпростер небеса, а за часів Мойсея у вогняному стовпі вказував шлях народу (Хроматій Аквілейський «Трактат на Євангеліє від Матея» 52.2).
Чотири епохи одкровення. Іларій Піктавійський: Тим часом учнів терзає вітер і шторм: так терзають їх безладдя світу, протистояння нечистому духові. Але в четверту сторожу приходить Господь, і вчетверте Він повернеться до заблуканої і потерпілої корабельну аварію Церкви. У четверту сторожу ночі відкривається повнота Його турботи. Перша сторожа була часом закону, друга – пророків, третя – Його втілення, а четверта – час Його повернення в сяйві слави. Але тоді Він знайде Церкву знесиленою, захопленою духом антихриста і пристрастями віку цього. Прийде ж Він до невтішених і страждаючих. А оскільки, як і слід очікувати від антихриста, вони будуть піддаватися всіляким спокусам, то навіть у прихід Господа їх будуть лякати лжевидіння і лжеобрази, що наповзають на очі. Але благий Господь тут же скаже: «Це Я», – і розвіє страх. Він розвіє страх неминучої корабельної аварії їх вірою в Його прихід (Іларій Піктавійський «Коментар на Євангеліє від Матея» 14.14).
Духовний зміст четвертої сторожі ночі. Хроматій Аквілейський: Давайте звернемося до значення цієї четвертої сторожі, в яку Господь приходить до Своїх учнів, захоплених штормом. Перша сторожа ночі – тобто нинішнього світу – триває від Адама до Ноя, друга сторожа – від Ноя до Мойсея, через якого був даний закон. Третя сторожа тривала від Мойсея аж до приходу Господа і Спасителя. У ці три сторожі Господь, ще до Свого воплочення, через ангелів Своїх, що вічно чувають, зберігав стани святих Своїх від підступів ворогів, тобто диявола і його ангелів, які від початку світу плели змову проти порятунку праведних. У першу сторожу захист надається Авелю, Сіфу, Еносу, Єноху, Мафусалу і Ною. У другу сторожу – Авраамові, Мелхиседеку, Ісакові, Якову та Йосифу. У третю сторожу – Мойсеєві, Аронові, Ісусові, сину Навина, а потім і іншим праведникам і пророкам. Четверта сторожа знаменує час, коли Син Божий народився у плоті і прийняв страждання, час, у який Він обіцяє Своїм учням і Церкві Своїй вічно споглядати їх після воскресіння: Я з вами по всі дні аж до кінця віку (Мт 28:20) (Хроматій Аквілейський «Трактат на Євангеліє від Матея» 52.5).
«Учні, побачивши, що Він іде морем, жахнулись. “То привид!” – заговорили й закричали з переляку. Та Ісус тієї ж миті мовив до них: “Заспокойтесь, – це Я, не страхайтеся!”» (Мт 14:26-27)
Це привид. Іван Золотоустий: Учні, які бачили, як Ісус іде по воді, стривожилися і думали, що це привид. Господь і завжди так чинить: коли хоче припинити лиха, насилає інші, тяжчі і жахливіші. Так було і в цьому випадку: крім бурі, і поява Христа злякала їх не менше як буря. Христос не розсіяв темряви й не раптово відкрив Себе учням, щоб тривалістю страху зміцнити їх, як сказав я, і привчити до терпіння (Іван Золотоустий «Гомілії на Євангеліє від Матея» 50.1).
Мужньо зносити все. Іван Золотоустий: Ось чому Він не відразу ж з’явився до них, а, як каже євангеліст, о четвертій сторожі ночі (Ісус) прийшов до них, ступаючи морем, – чим вчив їх не шукати швидкого звільнення від лиха, що оточує, а мужньо зносити все, що трапиться. Але коли вони очікували звільнення, страх зріс ще більше (Іван Золотоустий «Гомілії на Євангеліє від Матея» 50.1).
Побачивши Його, що йде по морю. Августин Гіппонський: Четверта сторожа ночі – це кінець ночі; одна сторожа включає три години. Отже, це означає, що при кінці світу Господь з’явиться і побачать Його, що йде по воді. Хоча жене буря цей човен, але він бачить Господа у славі, що ступає над усім вируванням води, тобто над усіма силами цього світу. Бо раніше голосом Свого страждання Він дав приклад смирення плоті; і хвилі морські, яким Він з волі Своєї віддав Себе за нас, змирилися у виконанні пророцтва: Загруз я в глибокому болоті, й немає де стати. Увійшов я у глибокі води, й пориває мене бистрінь (Пс 68:3) (Августин Гіппонський «Проповіді» 75.7).
«Аж тут Петро озвавсь до Нього й каже: “Господи, коли це Ти, повели мені підійти водою до Тебе!”» (Мт 14:28)
Сміливість Петра. Ієронім Стридонський: У всіх ситуаціях Петро демонструє ревну віру. Коли учнів запитують, за кого приймають люди Ісуса, Петро називає Його Сином Божим. І хоча Петро помиляється у своєму бажанні йти за Христом до самого Його страждання, він все ж не помиляється в почутті: він не хоче смерті Того, Кого зовсім недавно назвав Сином Божим. Петро першим серед перших сходить на гору зі Спасителем; він єдиний, хто йде за Ним до моменту страждання. Гіркими сльозами він тут же змиває гріх зречення, вчинений ним через страх. Після пристрастей, коли вони рибалили в Генісаретському морі, Господь стояв на березі, в той час як інші повільно пливли в човні під вітрилом. Петро не зволікає ні секунди – він накидає на себе одяг і кидається в море. І ось тут з тим же завзяттям віри, яке було у нього завжди, при тому що інші зберігають мовчання, він вірить, що з волі Учителя може робити те, що Учитель може робити за природою Своєю. Звели, щоб прийшов я до Тебе по воді: просто скажи слово, і тут же хвилі стануть твердими; тіло, саме по собі важке, стане легким (Ієронім Стридонський «Коментарі на Євангеліє від Матея» 2.14.28).
Господи, коли це ти, повели мені підійти водою до тебе. Августин Гіппонський: Що означає той факт, що Петро наважився підійти до Нього по воді? Петро має першорядне значення для Церкви. А що тоді означають інші його слова: Господи, коли це ти, повели мені підійти водою до тебе, як не те, що Ти, Господи, якщо вірний і ніколи не обманюєш, хіба не прославиш Церкву Твою в цьому світі, бо пророцтво говорило це про Тебе? Нехай вона ходить по воді, так вона прийде до Тебе, до Якого звернені слова: Твоєї ласки запобігають багатирі народу (Пс 44:13) (Августин Гіппонський «Проповіді» 75.10).
«“Підійди!” – сказав Ісус. І вийшов Петро з човна, почав іти по воді і підійшов до Ісуса» (Мт 14:29)
Петро вийшов з човна. Іван Золотоустий: Отже, для чого Христос дозволив Петру? Для того, що, якби сказав йому «не можеш», Петро, за своєю гарячністю, і тут став би суперечити. Тому Христос і переконує його самою справою надалі бути обережнішим. Але Петра і це не стримує. Отже, зійшовши з корабля, він поривається хвилями, бо злякався; ось що справило хвилювання, а страх почався від вітру. Іван говорить, що хотіли його взяти у човен, але човен відразу пристав до землі, до якої прямували (Йо 6:21). Ці слова показують те ж саме, тобто що Ісус піднявся на корабель тоді вже, як учні наблизилися до берега. Отже, Петро, зійшовши з корабля, йшов до Нього, радіючи не так тому, що ходить по воді, скільки тому, що йде до Ісуса (Іван Золотоустий «Гомілії на Євангеліє від Матея» 50.2).
«Але, побачивши, що вітер сильний, злякався, почав потопати й крикнув: “Господи, рятуй мене!”» (Мт 14:30)
Досягнувши успіху у великому, спотикається в малому. Іван Золотоустий: Але, перемігши важке, він ледь не зазнав шкоди від найлегшого; я розумію стрімкість вітру, а не моря. Така природа людська: часто, досягнувши успіху у великому, вагаємося у малому! (Іван Золотоустий «Гомілії на Євангеліє від Матея» 50.2).
Петро почав тонути. Іларій Піктавійський: Та обставина, що з усіх, хто перебувають в човні, тільки Петро заговорює і просить Господа повеліти йому підійти по воді, показує його силу волі під час страждання. Коли тільки він йде за Господом по Його слідах, зневажаючи вирування світу, як і нуртування моря, Петро володіє силою, здатною зневажати і саму смерть. Однак боязкість видає його слабкість перед лицем майбутнього страждання. Адже, хоча він вийшов з човна, він почав тонути. Через крихкість плоті і страх перед смертю він дійшов до зречення. Але Петро починає кричати і благати Господа про порятунок. Цей крик – стогін покаяння. Хоча Господь ще не прийняв страждання, Петро повертається до віри і в потрібний час отримує прощення за своє зречення (Іларій Піктавійський «Коментар на Євангеліє від Матея» 14.15).
«Ісус же притьмом простягнув руку, вхопив його і мовив до нього: “Маловіре; чого засумнівався?”» (Мт 14:31)
Ісус простяг руку. Августин Гіппонський: У той час як Господа не бентежить людська похвала, люди в Церкві часто відгукуються на похвалу людей і почесті, майже захоплюються ними. Ось Петро злякався на воді, бачачи сильний вітер. Справді, хто не злякається такого голосу: Правителі твої на манівці тебе зводять, руйнують дорогу, якою ти простуєш (Іс 3:12). У Августина наводиться цитата з Вульгати: «Ті, що говорять, що ви щасливі, вводять вас в оману і руйнують дорогу стежок ваших»). І оскільки душа бореться проти бажання людської похвали, добре їй звертатися за такої небезпеки до молитви і прохання, щоб той, хто зачарований похвалою, не опинився потопленим ганьбою. Нехай Петро, що нетвердо що стоїть в хвилях, вигукує: “Господи, рятуй мене!” Ісус же притьмом простягнув руку, вхопив його і мовив до нього: “Маловіре; чого засумнівався?” – тобто чому ти, дивлячись прямо на Того, до Кого прямував, не тільки в Ньому бачив своє уповання? І тим не менше Він рятує Петра з хвиль і не дає загинути тому, хто, усвідомлюючи свою неміч, просив допомоги у Господа (Августин Гіппонський «Проповіді» 75.10).
«І як увійшли до човна, вітер ущух» (Мт 14:32)
Мир відновлений. Іларій Піктавійський: Як тільки Він увійшов у човен, вітер стих і море заспокоїлося: після повернення сяйва вічності в Церкві настає мир і спокій. А оскільки тоді Його прихід буде явним, то всі в захопленні вигукнуть: «Істинно, Ти – Син Божий». Тоді всі люди з абсолютною впевненістю і відкрито заявлять, що Син Божий відновив мир у Церкві, вже не смиренністю тіла, а славою небесною (Іларій Піктавійський «Коментар на Євангеліє від Матея» 14.18).
«А тоді ті, що були в човні, вклонилися Йому до ніг, кажучи: “Ти істинно – Син Божий!”» (Мт 14:33)
Вони поклонилися йому. Хроматій Аквілейський: У тому, що Господь під час шторму увійшов у човен і упокорив вітер, у тому, що були у човні прийшли і вклонилися Йому, слід бачити те, що Господь наш і Спаситель, коли пройде шторм гонінь, знову в останні дні прийде до учнів і Церкви Своєї. Для цього Він святого Петра зробив першим з апостолів і вручив йому овець Своїх, сказавши: Паси Мої вівці (Йо 21:17). Коли апостоли в Церкві віруючих, немов перебуваючи в човні, побачили славу воскресіння Господа, то, захоплюючись Господом і Спасителем нашим, вони сповістили роду людському, що Він справді Син Божий (Хроматій Аквілейський «Трактат на Євангеліє від Матея» 52.8).
Син Божий. Іван Золотоустий: Бачиш, як Господь потрохи вів усіх вище і вище? Від того, що Сам ходив по морю, звелів іншому зробити те саме і врятував його від небезпеки, віра в учнях вельми вже зросла. Тоді заборонив Він морю, а тепер не забороняє; але інакше, найвищою мірою, показує Свою могутність. Тому й казали: Ти істинно – Син Божий. Що ж? Чи заборонив Він так говорити? Абсолютно навпаки, навіть підтвердив сказане тим, що з більшою владою і не так, як раніше почав зціляти тих, що приходять до Нього (Іван Золотоустий «Гомілії на Євангеліє від Матея» 50.2).
Переклад – Ольга Цицик, за виданням ACCS: NT Ib, Matthew 14–28 (2002)
Приєднуйтесь до нас у Телеграм та Вайбер і отримуйте раз на тиждень дайджест найпопулярніших дописів!
